| Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | С.Руданський |
| * * * |
|
Нехай гнеться лоза, Куди вітер пігне, Не печалить вона Ні тебе, ні мене. Може й тяжко її, Може й спина болить, Але буря її З корінця не звалить; На болоті росте, І слабая сама — Вона гнеться собі, Бо в ній сили нема; Вона гнеться собі, І так вік прожиє, І без слави, в багні, Як трава, зогниє. Як трава, осока Зогниє у багні,— І хіба лиш комар Заспіває по ній... Нехай гнеться лоза, А ти, дубе, кріпись, Ти рости та рости, Не хились, не кривись; Ти глибоко углиб Твердий корінь пусти, Гілля вгору розкинь, Ти рости та рости! І до пекла дістань, І у пекло заглянь, І до хмари дістань, І на небо поглянь. І весь світ обдивись, І усе розпізнай; І що доброго є, Ти у себе впивай. І у силі, в добрі, Як скала, затвердій І як сторож-силач Над землею ти стій; І пташки світові Защебечуть тобі, І співак одпічне, Заспіває тобі... А як буря лиха Тебе з місця зіб’є Або хмара-гора Тебе громом уб’є — Світ почує ту смерть, І повітря здрижить, І ліси загудуть, І земля задвижить; І пташки пролетять, Спогадають тебе, І співак перейде, Не забуде тебе! |
| 1859 |