Проступило небо зорями...

* * *

Проступило небо зорями,
Місяця погнувся лук,
Обрій заснувавсь прозорями,
Мов павук.

І земля стоїть дзвіницею,
І вода — як в вікнах скло,
Віз прищуливсь над криницею
І вмочив своє жало...

Розпростерлась тиш лелекою
І крилом укрила все,
Лиш луною недалекою
Дзвін ручаю донесе.

Та от ми ще — непокаяні,—
Обійнявшись обіруч,
Ходим місяцем осяяні,
Котим зоряний обруч.

І куди його докотимо
До ранкової зорі
Срібносугими золотами
Огнесерді котарі?

(1918)