| КЕЛИХ |
|
Сницеру дана урочна робота: Взяв він уламок од чистого злота І для бенкетів, запевне веселих, Викував сутий і хупавий келих. Глибоко карбами грані обводив, Паростки й листя по стінках виводив, Грони родзинок розкидав усюди,— Каже: «Іди тепер, келих мій, в люди! Дно твоє, келих, глибоке і чисте, Блище і сяє, як кубло огнисте! Грони родзинок заледве не дишуть, Паростки листям прозірним колишуть». Гонор великий, велика й шаноба Бучній утворі запевне подоба: Сяючи, йшов по бенкетах веселих З чистого золота кований келих. Повзкрай вино з його іскрами било, Блищами мріло, струмочком кипіло; Дружно пили з нього люди за сильних, Славу войовників, серцю прихильних, Ступінь послуги, за владу і пліки, За ізборони блискучі й великі... Сяючи, йшов по бенкетах веселих З чистого золота кований келих, Поки повзгодом мені не дістався. Бережно я за бростки його взявся; Лив, як і другі, вино в нього сміло,— Але утомлене серце щеміло! Серцю згадались давнішні ночі, Лади довішньої ввічливі очі, Віра без грані, любов без докору... Стиснув я келих руками в ту пору! Сплющились грона блискучих родзинок, Паростки й листя прилипли до стінок, Повзкрай прозірне вино полилося... Що ж тобі, серце, в давнині здалося? |
| 1882 |