| КОЛОДЯЗЬ |
|
В жадобі змучений, утомлений від спеки, З домівки рідної ти йдеш в краї далекі, Так заверни мерщій сюди Напитись чистої води. Дивись: мій простий зруб із дерева старого; Ні мармуру мені, ні спижу дорогого Ніхто ніколи не приніс, Щоб струмень мохом не заріс; Але спокійно глянь у глиб мою безмірну, Щоб вбачить воду в ній холодну і прозірну, Якої довго будеш ти Шукать, щоб в мармурах знайти. Ні в ходниках льодниць, ні в льохах непроглядних Ніколи і ніде з посудин виноградних Вина такого не текло, Щоб більш від неї сил дало. І буде та вода і чиста, і зцілюща, Поки круг мене ліс, яружини і пуща; А зробе стежку чоловік,— І я потрачу силу лік. Він береги мої, тепер травою вкриті, Вмурує в камені, з далеких скель відбиті, І ґрати тут постановить, Так мулом воду забагнить. Ти правди і добра ідеш відсіль шукати; Так слухай! Маю я тобі провіщувати: Багато світла втратиш ти, Поки їх втрапиться знайти В хоромах, фарбами і золотом покритих! Шукай ти їх у тих, таланом непригрітих, Хто сам шукати їх любив, Поки ліхтарні не розбив, І в кого серця ще ні мармури, ні ґрати Від неба чистого не стали закривати; А дна душі його повік Глейовий мул не заволік! |
| 1885 |