| ВІТРОВІ |
|
Вітре буйний, непощадний! Маєш силу ти велику: Через степ, діброви й море Дмеш і крутишся одвіку. Як солому, серед лісу Дуба з коренем положиш; Я ж один стою нерушний,— Ти зломить мене не зможеш. Ревучи, великі бурі Понад мною пролетіли, Та зігнути не зігнули,— Тільки серце надломили. Студень дує округ його, Бо йому минуло літо; Чи воно розкошовало: Цвіт і корінь — все побито! Що ж, воно й перегоріло І, як злото, чисте стало; Так зате його навіки Вкрило чорне запинало. |
| 1881 |