| БЕЗРІДНІ |
|
Сідлай коня вороного, Ой, брате-козаче! По нас в світі широкому Ніхто не заплаче,— Хіба воля, стара неня, Та серце-рушниця; Хіба коник-братко милий, Та шабля-сестриця. Ой, брязнемо кишенею З грішми золотими, Де й візьметься родинонька, Сестри й побратими. Ой, ляжемо від турчина На полі, як треба,— Одно тільки й побаче нас Сонечко із неба. Стане жалібно кувати Зозуленька вранці; Стануть вити-голосити Вовки-сироманці. Доле ж моя, доле моя, Тяжко в світі жити; А ще ж таки не хочеться Рученьки зложити... Туман з поля підійметься Й сонечко прогляне; Минується негодонька Й доленька настане. |
| 1846 |