| ПЛЯЦ |
|
Я пам’ятаю вечір темний Тепер далекої весни, Зелений берег, ліс таємний, Смоляні пахощі сосни. З мого проквітчаного пляца Я ждав тебе. Тії пори Од брам далекого палаца, Як сарна, збігла ти з гори. Висока й гожа, мов тополя; Гнучка, як восені тала, Ти серед пишного роздолля До мене руки простягла; Пером до рам моїх припала, Лицем черкнулася лиця, І, вся в дроготі, віщовала, Що наше щастя без кінця! А без кінця нема нічого На обездоленій землі: Не стало серця дорогого, Сподія смеркла в темній млі... В утомі, знівечений роком, Я довго по світу бродив І ось, під старість, ненароком В отчизну здалека забрів. І захотілося востаннє Ще раз поглянути на пляц, Що бачив наше розтаваннє, На сосну, берег і палац. І що знайшов я? Ніч спадала, В руїнах мур вітри гули, На вежах скрипли завівала, Плющами брами заросли; А пляц, що повний був квітками, Тепер плодив кубла гадюк, І над помірлими лугами З сосни драпежний кракав крюк... |
| 1882 |