Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | Г.Чупринка |
SIC TRANSIT |
Край гаю чорніє один на поляні Змарнілий, потрухлий, обрубаний пень; Йому вже не шкодять вітри-урагани, Йому вже байдуже, чи нічка, чи день. Яке кому діло, що все те зотліло, Чим ліс визначався в красі віковій? Те листя, що ніжно шуміло, тремтіло, Широкому полю здалося на гній. Хіба подорожній в журливій уяві Про велетня дуба згадає коли, Про віти розкішні, рясні й кучеряві, Що в пишнім убранні шуміли й жили. Та явір похилий з жалем невимовним Товариша дуба тоді спом’яне, Як вітер летючий, погрозами повний, Зловіщими хмарами тінь нажене. |
1909 |