Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка

Г.Чупринка

БАЙДА

(Історична поема)

До великої покари На розпутті при дорозі Судять Байду яничари В Золотім Галатськім Розі. Суд скінчився.— Хлопці, гайда,— Мовив сам Султан турецький: — Люту смерть хай прийме Байда, Князь-отаман Вишневецький. Так скатуйте розбишаку, Щоб почула і забула Україна з переляку І дорогу до Стамбула. Хай почує вся отара Гайдамаків запорізьких, Що чекає й їх та кара На плацах золоторізьких! «Смерть йому!» — кати гукнули. Змовчав Байда перед горем, Тільки іскри промайнули В грізнім погляді суворім... Тут взяли його наскоком Яничари злісні й грізні Й почепили правим боком Та на гак товстий залізний. II — Гей, не гнись, могутня спино, Не зломись, моє ребро! — Ти прощай, прощай, Вкраїно, Ти прощай, старий Дніпро! Хай же турок не вчуває, Як терплю я муки й глум...— І старий козак співає, Розганяє біль і сум, Оддає він Богу дяку, Що досяг цього вінця, Що не знав ніколи ляку За Вкраїну до кінця. До його тут кат нагнувся, Щоб надати більше мук, Байда хутко стріпонувся, І вхопив од турка лук, І тремтячими руками У Султана навдалу Понад злісними катами Він пустив свою стрілу. Та пропав задармо замах, Бо в очах маріла мла І в руках в кривавих плямах Поковзнулася стріла!.. Через три дні він скінчився, Як дійшов до серця крюк, Та терплячим залишився Аж до смерті серед мук. А як турки прибирали В яму з крюка мертвяка, В ту сторінку позирали, Що вродила козака.

1909