| Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | Г.Чупринка |
| ПЕРЕХОДИ | ||
| ||
|
І Не муч, не муч мене докором За те, що й грішних я люблю! Я весь їх гріх, і біль, і сором Палкою кров’ю окроплю. Моя одвага й давня святість, Мов дим, розвіялась в борні, Твоя ж теперішня завзятість Давно знайома вже мені. Навколо впали чорні тіні. Тріпоче серце знов і знов І кров’ю скроплює в тремтінні Найпершу страчену любов. Хтось невідомий, хтось могутній Нас водить в колі тайних меж: Колишній я, а ти майбутній — Одно і те ж, одно і те ж. II Стій — ні звуку! Сльози витри! Мить яка величная! Розливається в повітрі Пам’ять вічная. Сльози зменшують величність, Як даремно котяться; Над землею смерть і вічність Не розходяться. Сили-ниточки в природі Смертю обриваються І в таємнім переході Десь зливаються. Сяють в небі в вільних хмарах Чари нерозгадані,— Тими чарами на марах Руки складені. Тими силами страждання Тайнами увінчані; Пал, і муки, і кохання Вже закінчені. Та ні звуку ж; сльози витри! Стала мить величная; Гордо носиться в повітрі Пам’ять вічная. |
||