Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | Г.Чупринка |
МОЯ КОБЗА |
Ти чуєш, як жалібно кобза гуде, Аж стогін з грудей вириває,— І в голову думка невтішна іде, І мрію веселу вбиває. Здається, не кобза, а мати сама Над рідними дітьми ридає, На втіху ж неначе й надії нема, Недолі душа виглядає. А чуєш, як знов вона гучно бринить, Як радісно, весело грає? — То в ній буревісник сварливо кричить, То в ній соловейко співає. Знов бачиш і віриш, що все пролетить, Що ти перебореш недолю; Знов полум’я волі так близько мигтить І тішишся сам ти собою. |
1909 |