В ніч під Купала

В НІЧ ПІД КУПАЛА

І

Нероздільний, тьмою спаяний,
В чорній масі тоне бір;
Мов сп’янілий, неприкаяний,
Я вступив в таємний мир!

Страхом-жахом в душу дмухає
Чорна нічка лісова,
Десь далеко стогне-ухає
Диким голосом сова.

Замирають десь риданнями
В пітьмі звуки на льоту...
Переповнений ваганнями,
Я з тривогою іду.

В царство ночі непроглядної,
Таємниць і дивних чар,
Де для доленьки одрадної
Розгориться Квітка-Жар.

ІІ

Все, що виросло в уявах,
В смілих думах самородних —
Єсть і в квітках, єсть і в травах,
В вічних схованках природних.

В нічку темну жду я менту
Блиску Цвіту-Огнецвіту,
Щоб чудовую легенду
Показать реально світу;

Я з обличчям конвульсивним,
Повним болю, повним палу,
Сміло йду за твором дивним,
За красою ідеалу.

Я найду огонь розради,
Квітку вічної утіхи,
І ні духи, ні дріади
Там не встануть для поміхи!..

. . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . .
Тільки ж, щастя, де ти, де ти?
Що ж, як ти не в Огнецвіті?
Я гублю твої прикмети,
Млою ночі оповиті.

Краще ж в солоді шукання
Вік витворювать примари,
Краще муки і страждання,
Ніж розбиті дивні чари!..

1910