Віяв жито-новину

* * *

Віяв жито-новину.
Став спочити. Звів до неба
Вгору очі. На війну —
Чує — йти на ранок треба.

Не повірив: де ж війна?
Тут нагальна йде робота...
«Годі! — гримнув старшина.—
Не твоя про те турбота!»

Вже в вагоні залізниці
І через добу яку
Опинився на границі.
І пішов як стій у бій...

Вража куля пронизала...
Сипонув їх цілий рій...
І робітника не стало!

Виряджає до млина
Дома жінка вранці жито
І не чує, і не зна,
Що вже мужа в неї вбито...

1914