Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | С.Черкасенко |
БІЛА ПАННА |
І Полями журними, як сни, Блукає, лине Біла Панна — Моя печаль неподоланна В безмежжі зим і чужини, Моя солодкая, кохана Омана... Полями журними — на Схід — Його вчуває тужні зови... Та груди, повнії любові, З розгону б’ють в гірський граніт, І сніжно-білії покрови — У крові... Кудою йти?.. Нема доріг: Вперед — граніт, назад — могила... В знемозі впали білі крила... Вкриває землю білий сніг, А плаче... плаче Панна Біла...— Несила! ІІ На білій покрив сонних піль Лягли таємні ночі тіні... Мої жалі, гризоти, біль, Як пісню скорбну, заметіль Несе у безвісті пустині. Вона глуха, вона німа: Гукай, кричи, співай до рана — Усе дарма, усе дарма — Не озоветься біла тьма... І знов вертає Біла Панна... ІІІ І мариться: на все життя Пославсь покрив холодний, мертвий: В просторах білих — безпуття, І не палають щедрі жертви... Ні дум, ні руху, ні бажань, Ні навіть звичного чекання: Погасла мрій червона грань, Умерла радість сподівання. Надія вмерла, вмер і жаль, Не ятриться глибока рана, Зо мною лиш моя печаль — Ти, незрадлива Біла Панна. ІV Дивлюсь в віконце — поле біле. На обрії десь — пасмо гір Стріває збайдужілий зір — І стогне серце заніміле... Не бийсь, серденько, поле біле. На обрію десь — пасмо гір Стріває збайдужілий зір — І стогне серце заніміле... Не бийся, серденько,— чого ти? Твій біль я в пісню переллю... Кому ж повім печаль мою? Кому повім свої скорботи?.. Зима... Пустиня... Самотина... Коли б не ти, то... й забуття. Лиш ти співаєш про життя, О Біла Панно! ти єдина... Коли в злигоднях на чужині Тебе усе ж таки зберіг,— Ніхто не скаже: й цей поліг... Коли й скінчу, то — на Вкраїні. |
Ужгород, 23.І. 1929 |