| SEMPER TIRO |
|
Життя коротке, та безмежна штука І незглибиме творче ремесло; Що зразу, бачиться тобі, було Лиш оп’яніння, забавка, ошука, Те в необнятий розмір уросло, Всю душу, мрії всі твої ввіссало, Всі сили забира і ще говорить: «Мало!» І перед плодом власної уяви Стоїш, мов перед божеством яким, І сушиш кров свою йому для слави, І своїх нервів сок, свій мозок перед ним Кладеш замість кадила й страви, І чуєш сам себе рабом його й підданим, Та в серці шепче щось: «Ні, буду твоїм паном» Не вір сим пошептам! Зрадлива ти богиня, Та Муза! Вабить, надить і манить, Щоб виссать «я» твоє, зробить з тебе начиння Своїх забагань, дух твій спорожнить. Не вір мелодії, що з струн її дзвенить: «Ти будеш майстром, будеш паном тонів, І серць володарем, і владником мільйонів». О, не дури себе ти, молодая ліро! Коли в душі пісень тісниться рій, Служи богині непохитно, щиро, Та панувать над нею і не мрій. Хай спів твій буде запахуще миро В пиру життя, та сам ти скромно стій І знай одно — poeta semper tiro. |
| (1906) |