| * * * |
| Лисицы брешуть на черленыя щиты. |
|
Вийшла в поле руська сила, Корогвами поле вкрила; Корогви, як мак, леліють, А мечі, як іскри, тліють,— Не так тліють, іскри крешуть, А лисиці в полі брешуть. Вийшла в поле руська сила, Не щоб брата задушила, Не щоб слабших грабувати, А щоб орди відбивати, Що живим труну нам тешуть,— А лисиці в полі брешуть. Не чужого ми бажаєм, Та й своє не зневажаєм, Та й не пень ми дерев’яний, Щоб терпіти стид і рани, Поки нас граблями чешуть,— А лисиці в полі брешуть. Брешуть на щити червоні, Як брехали во дні оні, Як щитами руські сили Степ весь перегородили, Мов степовая пожежа Степ увесь перемережа З краю в край з одного маху! Завдали ж лисицям жаху Ті щити! І досі сниться Їм та руськая вольниця, Те гулящеє юнацтво, Те козацтво, гайдамацтво. Що не знало волі впину, Що боролись до загину; І пройшло як море крові, Як пожежа по степові, По історії Вкраїни... Навіть згадки, навіть тіні Тих великих мар донині Страшно виплодам яскині, І огню зубами крешуть, На щити червоні брешуть. |
| (1902) |