| * * * |
|
Ходить вітер по житі, мов господар спрокволу, колосочки налиті стиха хилить додолу. І шипоче колосся: «Вітре-брате, дай ведра, щоб нам ціло вдалося достояти до Петра. Проганяй ти боками градовії навали, щоб не стерлись над нами, щоб ми марно не впали. Отрясай з нас щоднини пожирливі комахи, най годуються ними ті співучії птахи. Дай нам спіти, нависнуть, стебло луком хай гнеться, аж серпи тут заблиснуть, жнивна пісня поллється. Дай на копи погоду, і погоду на спряток, щоб в селянську господу ввійшли втіха, достаток». Ходить вітер по житі, мов господар спрокволу, колосочки налиті стиха хилить додолу. Стиха хилить, шепоче: «Все вам буде, як треба: буде бідним дар з неба, та земля дать чи схоче? Хоч і як будували, вас не збили з ніг тучі; градовії навали впер я в дебрі і кручі. Гусінь, черви пожерли ті співучії птахи; та повзуть он по селах три інакші комахи. Де заглянуть у хату, гине втіха, достаток; ті три черви зовуться: коршма, лихва, податок. Лізуть з хати до хати, наче сопух могильний,— а на черв той проклятий я, біднятка, безсильний». |
| (1898-1903) |