* * * |
Не минай з погордою І не смійсь, дитя! Може в тім осміянім Суть твого життя. Може в тім зневаженім Твого щастя карб, Може в тім погордженім Є любові скарб. Може сміх твій нинішній, Срібний та дзвінкий, Стане в твоїй пам’яті За докір гіркий. |
(1892) |