| МОЇЙ НЕ МОЇЙ |
|
Поклін тобі, моя зів’яла квітко, Моя розкішна, невідступна мріє, Останній се поклін! Хоч у життю стрічав тебе я рідко, Та все ж мені той спогад серце гріє, Хоч як болючий він. Тим, що мене ти к собі не пустила, В моїх ти грудях зглушила і вгасила Любовний дикий шал, Тим ти в душі, сумній і одинокій, Навік вписала ясний і високий Жіночий ідеал. І нині, хоч нас ділять доли й гори, Коли на душу ляжуть злії змори, Тебе шука душа, І до твоєї груді припадає, У стіп твоїх весь свій тягар скидає, І голос твій весь плач її втиша. А як коли у сні тебе побачу, То, бачится, всю злість і гіркість трачу І викидаю, мов гадюк тих звій; Весь день мов щось святе в душі лелію, Хоч не любов, не віру, не надію, А чистий, ясний образ твій. |
| (1898) |