Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка

О.Стефанович

ДВА

(Сонет)

Вони встають живими у словах: «Смієшся ти, а я ридаю, друже». Як ти у них, ніхто, вкраїнська душе, Так не сміявсь, не плакав у віках! З того плачу котився небом жах, Того сміху і пекло не заглуше... Їх два було, чиє ширяння — дуже, Чиє крило — напруга і розмах. Та рід й земля, що праведно — суворі, Лиш одного взяли у вартові: Нехай згучить в чужинному соборі — «Не мертві будьте, душі, а живі»,— Нам із-над круч рокоче, «Заповіте», Твоє «вставайте, кайдани порвіте!»

Прага, 1938