Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка

О.Стефанович

БАГРЯНА ПІРАМІДА

(Сонет)

Від неї кров — сторіками сторік,— Земля наскрізь гарячкою просякла. Вона встає, багряна, хмаросягла, Уся — німий в пустиню синю крик. «Немов живий, прокляттям дише лик... Чиясь рука, погрозою набрякла, Возстала в твердь — і впала і заклякла... Десь увійшов ще глибше в груди штик... А в висоті, на виклублені хмари — Чорніш ночей нерукотворні мари,— Блідий мов плат, у пурпурі від ран, Весь у страсній незамкнутості зору, Простерся вождь, недвижен, бездихан, Небострімку увінчуючи гору.

Прага, 1928