Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка

М.Старицький

МОНОЛОГИ ПРО КОХАННЯ

Там, де місяць поняв срібним сяйвом пишноту долин І знялось із садів-вертоградів пахуче дихання, Що здурманює кров чарівною красою хвилин,— Там спалала жага і злилося з захватом кохання... Чи ти знаєш той край, де голубиться збещений Ніл До розпалених скель і шепоче про любощі п’яне? Де шаріє смоква і дим в’ється з нагірних кадил, Та в блакиті яркій, під промінням леліє і тане? О, розкоші там скрізь... Але ти над усі чарівна: Срібношатий Ліван,— а біліш твоє чоло Лівану; Жаркий колір троянд, вабить всіх та краса запашна, Але вуст твоїх пал запашніший троянд Дагестану. Ой там зорі ясні і пиша між яскравих блідий, Але очі твої за ті зорі яскраві ясніші; У пустелі палкій тішать душу джерела води, Але перса твої солодощів і втіхи повніші. Огрядна і струнка мліє пальма на злоті піску, Але їй не дістать до приваб твого дивного стану; Лотос повен таїн між латаття в прозорім ставку, А в твоїх таїнах більше ваб, і жаги, і дурману! Ти — богиня краси, ще якої не бачив Едем, У обіймах твоїх і зростають, і гинуть пориви... Будь моєю «ханим» і прилинь в мій баєчний гарем — Нап’ємося ми чар і замрем у розкошах щасливі!..

1900