КРІЗЬ ВІКНА |
Крізь вікна місто рве, гуде в осінній вечір, далі. І сяйво ліхтарів руде твоїй подібне шалі. Шукав за вікнами любов, серед людей і в гаї. Чому ж до тебе я прийшов — і сам того не знаю. Чуття старого данина звела мене з тобою. Так стій же, стій біля вікна примарою сумною. А я піду на шум, на дзвін у тьму, в нові шукання. Не падай, не цілуй колін, любов моя остання. Ну що я можу? Тільки тінь од тебе і од мене, і дні юнацтва золоті, і молодість шалена... Од нього — дим, од нього — сон, такий чужий до яву. Забута шахта... камерон... і я, поет смуглявий. І ти, учителько, і ти... Майнуло все од мене, як дні юнацтва золоті, як молодість шалена. Чи є в житті яка мета, чи люди ми, чи тіні? А може, тут, і там, і там один туман осінній. За руку я тебе беру, кажу,— і слово тане. Бо кожне слово, кожний рух — лиш вигадка, омана. І нас нема, і гай — не гай, ні хмар, ні дум, ні ґратів... Я не кажу тобі «прощай», бо нікому казати. |
(1924) |