| * * * |
|
Чого задумався, пацан, ти на морозі босий? Послухай, крізь заводський кран вітри мені голосять. Ні, не вітри, а тисячі, що полягли за тебе. Над нами зоряно мовчить таке байдуже небо. Невже ж це вічно й не мине?.. Од холоду, од бруду візьму закутаю в шинель твої маленькі груди. Ти хочеш їсти?! В небі шум, аеро у безодні... Ну чим тобі допоможу, коли я й сам голодний? Провулок, вітер, сніг і тьма, далеко ще до ранку. Послухай, чуєш ти, непман, ану давай горлянку... |
| (1924) |