| * * * |
|
По брудному місту я блукаю. Чорним небом думи напосіли. І болить, болить, коли згадаю я її, мою незрозумілу. Вийду з міста. В синім океані все блищить під місячним опалом. Стогне парк у місячнім убранні, бо лишилось жить йому так мало. Там, у небі, невідомі гами, де звучить вечірнє алілуйя. Шелестить осінньо під ногами, з тихим болем дерева цілую. Знову місто. Вулиці вузенькі. В цім будинку і моя кохана. Мимо йду. В лице — трамваїв дзенькіт. Може, вийде і на мене гляне. Але ні. Не хоче чи не може. Я іду. Додому б тільки швидше. І коли тонув у сон тривожний, нахилялось все її обличчя... |
| 1924 |