| * * * |
|
Море — в берег, і сині одгони так знайомо і тепло шумлять. І на захід янтарно-червоний повертається темно земля. Хмари — в хмари, і гори — на гори,— вічно юна і дружна сім’я. Але ти не така, як учора, не такий, як учора, і я. Знаю, зморщаться губи ці милі і на очі, на кучері — муть... Умираєм ми кожної хвилі, тільки спомини вічно живуть. Тільки сним, тільки мрієм про себе, може, це і не ти, і не я?.. Тільки хмари, та вітер, і небо, тільки хвилі та сосни шумлять... Я стою. Небо птицями цвенька. І не знаю, для чого згадав: на вербі, коли був я маненьким мені батько вареники рвав. Ми нічого спинити не в силі і ніколи не зможем вернуть. Умираєм ми кожної хвилі, але спомини вічно живуть. |
| 1924 |