| * * * |
|
Глянув я на море — засиніли чари... Мов проміння в хвилі, розгубився я. Може, це не море, не янтарні хмари, не кармінний обрій, а душа моя?! Може, це не море, а твоє волосся, і такий маненький я на нім лежу... А воно круг мене райдужно сплелося, тишина круг мене, тільки хвилі шум. Море, моє море, я — в твої обійми, молодим дельфіном на валів ряди. Вийми мою душу, серце моє вийми і над Оріоном рвійно засвіти. А од них на тебе з вишини проміння крізь холодні груди вічно засія. І в твої незнані зоряні глибини на промінні тому опущуся я. |
| 1924 |