| * * * |
|
Життя — не дим і не омана. А може, ні? А що, як ні?.. Сьогодні знов поникли п’яно мої вербени на вікні. І шум, і співи в коридорі — курсанти з лекції ідуть. Над погляд твій короткозорий уже нічого не знайду. У лісі проліски збирала, прийшла — і ясно все мені. Як пахнуть губи снігом талим і сонцем — кучері твої! Вони цілують шию й плечі, збігають радісно до ніг. А в вікна заглядає вечір і усміхається мені. Прийшла... і серце знову тане... Тобі слова такі ясні! Але чого ж поникли п’яно мої вербени на вікні?.. |
| 1924 |