| * * * |
|
Ґерґоче місто, і сніг лягає, лягає й плаче. Дитина боса іде бездумно. На вітрі має таке ріденьке й бліде волосся. Встромило очі в ясні вітрини, а поміж пальців повзе грязюка. Тремтять і ниють брудні коліна, і задубіли маненькі руки. Ґерґоче місто: — Пожру, нещасний.— Панок сміється золотозубий. А в небі місяць летить і гасне — сторч головою в холодні труби. Стою на варті. Баґнет і очі. Чекають гостро в набої кулі... Навколо місто шумить, ґерґоче, а мимо люди: чужі, нечулі... Стою на варті. Листа сьогодні одержав з дому: сестриця з братом під вікням ходять... І на заводі убило милу...— писала мати. Нехай припадки й хороба чорна штовхає в плечі, ламає руки,— не переборе мотив мінорний революційні, бадьорі згуки. Вони лунають і в вікна б’ються, а в руки — пломінь, морози — в ноги... Прощайте, любі, прощайте, друзі! Уже не видно мені нікого. |
| 1923 |