| * * * |
|
Оглядає останні вагони, молотком об колеса дзвенить. А за вікнами темно-безсонно нам розлуку шумлять ясени. Ти на лаві маненька, покірна. Нам лишилось так мало сказать. Гладе вітер солоний загірний мої брови в твоїх сльозах... Тільки очі тривожні і сині: плач жіночий?.. озера?.. плеск?.. І так чітко на білій хустині темні літери: В і С. Одлунали на рампі кроки, і востаннє ударив дзвінок. Але довго платок одинокий малинів за холодним вікном. |
| 1923 |