| * * * |
|
Вже в золоті лани, і вітер кличе зорі до себе в бур’яни пограти в «ґулая». Вже змолотили хліб, і холодно надворі, і холодно в саду. Та не самотній я. Огонь твоїх очей задуманий і синій невпинно, п’яно п’ю. Й ясніє кожну мить проміння крізь вікно і тане на коліні заголенім твоїм... а листя шелестить... і стукаються в скло розвіяні краплини; я ж чую, як кричать далекі журавлі своє «курли, курли» одвічне і незмінне... а місяць нахиливсь і спить біля колін. І ось проснувся він, бліді цілує пальці, кладе рожеву шаль на стегна золоті — кохання тихий дар моїй маненькій Гальці, її цілує знов, цілує і летить на золоті лани, де вітер кличе зорі до себе в бур’яни пограти в «ґулая». Вже змолотили хліб, і холодно надворі, і холодно в саду... Та не ревную я. |
| 1923 |