| * * * |
|
Вишневий платок зав’язала на шиї смуглява рука. Чіпляється листя опале, важніє земля на ногах. Не вітер цілує долоні, і дивиться глибоко жах,— то мрії — розтерзані коні в крові на дорозі лежать... Іду. А далеко трамваї прощально і журно дзвенять, лиш вітер у полі гуляє, жене золотого коня. Погладю я огненну гриву, і золотом бризне рука. А кінь мов почув і, лякливий, кричить і за обрій тіка... Не кінь, а шумлять телефони осіннюю пісню свою. Огні засвітились червоно в далекім небеснім гаю. Вишневий платок зав’язала на шиї смуглява рука. Чіпляється листя опале, важніє земля на ногах. |
| Харків р. 1923 |