Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка    В.Симоненко
* * *
Лаються, і плачуть, і сміються,
Дорікають, просять і кленуть
В час, коли над нивами зів’ються
Пахощі в прозору каламуть.

Ходять, заціловані до болю,
З криком божевільним на устах,
Бо ж проснулась то весняна воля
В стомлених і змучених серцях.

Бо, напнувши сонячні намети,
Що весна дурманом налила,
До струмка припала вся планета,
Упилася і в танок пішла.
26-27.03.1957