Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | В.Симоненко |
МЕЖА |
Давить душу не осіннє олово, Тож не дивно, що самі собі Ми пускаєм кулі часом в голови, Закусивши зойки на губі. Шлях у всіх кінчається труною, Кожному призначена межа, Де порветься тихою струною Муками натягнута душа. |
18.01.1957 |