Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка    В.Симоненко
МЕЖА
Давить душу не осіннє олово,
Тож не дивно, що самі собі
Ми пускаєм кулі часом в голови,
Закусивши зойки на губі.

Шлях у всіх кінчається труною,
Кожному призначена межа,
Де порветься тихою струною
Муками натягнута душа.
18.01.1957