| Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | В.Симоненко |
| * * * |
|
Десь на горизонті хмара-хустка Манить в даль, мов дівчина у сад, І весни такі пахучі згустки Розплескалися об голубий фасад. Дні стоять погожі і привітні — Розтопилося б і серце кам’яне; Всі на вулицях — немов знайомі, рідні, Лиш чомусь не впізнають мене... |
| 12.07.1955 |