| Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | В.Симоненко |
| ШУМ ПОЛІВ |
| Над «Кобзарем» |
|
Поля мої! Суворі таємниці Я відчуваю в плескоті хлібів — Здається, сотні змучених рабів Звели до сонця стомлені правиці. Зелений подих теплої пшениці Доносить розшум Кобзаревих слів. Любов і ласка, ненависть і гнів Спалахують в рядках, як блискавиці. Скорбота матері і сльози немовляти, І задуми безпомічно крилаті Шукають — не знаходять берегів. Тут правда з кривди злускала облуду, Щоб розказали нам з віків минулих люди Історію насильств і батогів. |
| 09.03.1955 |