Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка

В.Симоненко

* * *

Я чую у ночі осінні, Я марю крізь синій сніг: Вростає туге коріння У землю глевку із ніг. Стають мої руки віттям, Верхів’ям чоло стає, Розкрилося ніжним суцвіттям Збентежене серце моє. Вростаю у небо високе, Де зорі — жовті джмелі, І чую: пульсують соки У тіло моє з землі. Зі мною говорять могили Устами колишніх людей, І їх нерозтрачені сили Пливуть до моїх грудей. О земле жорстока й мила, Ковтнула ти їхні дні — Усе, що вони любили, Віддай долюбить мені! Усе, що вони не домріяли У чорному ґвалті боїв, Хай клекотом і завіями Ввірветься в думки мої! Вслухайтеся, земле і небо, У рокіт страждань моїх — Живу не лише за себе, Я мушу жити й за них.

19.05.1962