Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка

В.Симоненко

ОДУРЕНА

Він байдуже потис її руку І не чув її милих докорів, І так довго стогнали по бруку Перестуки її підборів. І стояв він, тупий, плечистий І байдужий, немов колода. І здалося — на ціле місто Заридала вона на сходах.

06.02.1962