| БАНДУРИСТ |
|
На дереві жовкне по осені лист... Свій вік переживши, сідий бандурист Підвіконню пісні співає. Біжить чередою за ним дітвора, Сідого проводять з двора до двора, А дід на бандуру їм грає: Під звонкії струни гетьмани встають, І прадіди в струнах бандури живуть, І дишуть холодні могили: Бринчать,— як козаки боролись з врагом.... І як під широким московським орлом Козаки нагрілись, спочили.— Ті давні набіги, ті давні борби Остались у головах старців сідих — Там дідівська давність схована... Дід строїть бандуру; пробіг по струнах — І струни говорять в костистих руках,— І старець співа про Богдана: «Обріс мохом сірий камінь, в полі лежачи, Зажурились козаченьки, дома сидячи. Дім — пан робочому; Козакові охочому — В полі погулять! (2) Закрякали ворононьки над Батурином, Їдуть козаки на радоньку з паном гетьманом. Кра! Кра! — з сього краю Козак піде по Дунаю — Будем проводжать! (2) Розпустилися парості в ясної зорі, Затрубили в жерстяний ріг в гетьманськім дворі. Блись! Блись! — зірка встала, Світлий волос розчесала: Мирові не буть! (2) Заіржали кониченьки у ясел стоя, Зготовлена козаками дорожня зброя. Спис, шабля гостренькая, І рушниця цілкенькая, І козацький кнут. (2) Задзвонили в Батурині у великий дзвін: Прощається із Богданом ввесь гетьманський двір Йде рада за гетьманом — За Богданом добрим паном В поход проводжать. (2) Закричали сірі гуси, в вирій летючи; Заспівали козаченьки, в похід ідучи,— Крик! Свист! Музика грає; В вітрі короговця має; Коники іржать. (2) Кругом поле широкеє рястом зацвіло: Не ряст — військо гетьманськеє у похід вийшло. Під ним земля дрижить; Курява стовпом стоїть, Хмари вслід ідуть. (2) Попереду сам Богданко конем виграє; Він до синього до моря степом прямує — Ідуть моря оглядати, Жупанів набирати, Грошей нагрібать! (2) Тричі місяць роги зводив, тричі полоскавсь: З козаками додомоньку гетьман не вертавсь. Батурин снігом вкрився; Десь Богданко забарився — Додому нема. (2) На четвертий жерстяний ріг в полі заревів: То Богданко із походу веде козаків — Звісивши головоньку, Ідуть коні додомоньку, Козак утомивсь. (2) Віталися козаченьки дома з батьками; А на дворі на гетьманськім музики грали; Козаки сходилися, Сріблом, злотом ділилися, Пили, гуляли. (2) Після зими й негодоньки зацвіли садки; Після війни — відпочили дома козаки: Козак світом мутить; Дома п’є та уси крутить — Та все не ґуля!» (2) |
| Село Милюшки, 1830 |