| ЛЕДАЩО |
|
(Баляда) Зле подумай,— то лукавий Мов за руку поведе. |
|
Недалеко від Полтави, Де широкими гіллями Ліс над Ворсклою гуде,— З предка, з діда хуторами Незавидний жив козак. Сотник-предок на полях, З яструбами-козаками, І з вильотами, усами, Сіяв ляха по степах: Шаблю — кіска вищербляла, Шапка — маком розцвітала. Коник — соколом літав... А у внука над стіною Шабля вищербилась — ржою. Кінь — на стійлі задрімав, Замість шаблі та рушниці Брязка чарка по полиці, Ляха — в пляшці воював. Те, що предки потом збили, Скарб, худобу накопили — Все козак прогайнував: Сіли злидні хуторами, А наслідничок — руками Кішці й хвіст не зав’язав... Що ж задумав? Він душею — І без праці, без трудів — Поєднать схотів чортів; І північною добою Із руки своєю кров’ю Лист лукавим написав, І зжидав гостей на лаві... (Зле задумав — а лукавий Мов над шиєю стояв). Жде та жде їх... Під полою Поле й ліс приспала ніч; Вже понурою порою Півень проспівав північ; Світло в небі догоряло: Все, як в кладбищі, мовчало — Не шархне на гілці лист... К світу — вихрі закрутили, Писк піднявши, пси завили: Бризки, регіт, гомін, свист! Вся земля заколихалась, Стая пугачів зібралась На оселях в хуторах, На воротях, на тинах... Чорт із двірнею своєю Вперся в хату — за душею І, як в бурю грім, гримить: «Ти бажав на душу свата? — Я твій сват! Та людська хата Не для нас...— Чорти! Беріть! Будем в пеклі душу гріть!..» І з громовими словами Двірня,— в пір’ї, в ковтунах, Ланцюгами, кайданами На руках і на ногах,— Козака кругом вмотали; Як листок, козак трусивсь! (Чорт на страхи не дививсь). Грім креснув, і дощ полився... В ад тягли... Козак моливсь... І аж в пеклі б опинився — Якби не...— пробудивсь. |
| Село Милюшки, 1830 |