| ВІЩБА |
|
— Чомусь мій кінь вороненький Не пив у криниці; Чомсь брязнула на кілочку Шабля край полиці. — Вітер вінув проз віконце — Шабля забряжчала; Ніччю, синку, сніженьками Криниця припала. — Шибка, нене, не дзвонила; Криниця — як слізка: Певно, певно, моя мила У чужого ліжка! Кінь та шабля — моя віра: Розгадав їх вістку... Не плач, нене, пусти мене — Привезу невістку... |
| Курск, 1832 |