| ДІН |
|
Питається море в Дону: «Відкіль гониш води? Яку росиш ти сторону І поїш народи?» «Біжать мої світлі води З далекого краю: Славні сторони й народи Рошу й напуваю. Сто станиць на моїх кручах Мене поважають; Сто полків-орлів літучих Коней напувають. Їх воєнна слава давня, Як сам я, без краю! Я їх щастя, я їх знамя Купаю й кохаю! Там дівчата злоту й шовку І щоту не знають; Там козаки в царськім войську Маком розцвітають. Там у вині винограднім Купаються діти; Там у степу неогляднім Табуни без сміти. Цар козаків зна кохати, Дав їм батьком — сина: Донське сонце, донська мати — Царськая дитина!» |