Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка

В.Самійленко

НАД РУЇНАМИ

І О, плачте, ви, хто сльози ма в очах, О, плачте над руїнами святині! Нехай побачу я ще в тих сльозах, Що в вас душа ще досі не в руїні. Але ні краплі сліз в очах ясних! І погляд мов чужий усім стражданням... І чую я один веселий сміх В краю, де треба б буть самим риданням... ІІ Мені снився величний, зруйований храм; Обгорілії стіни не мали дахів, Малювання пропало від диму й від плям, А в побиті шибки буйний вітер шумів. Мені снилось, що серце боліло моє І що смутно питав я руїну німу: «Де ж поділися ті — чи вони, може, є,— Що тут богу служили й молились йому?» Мені снилось, що голос до мене сказав: «Подивись і вважай!» — І побачив я там, Що відновленний храм образами сіяв І що співи побожних наповнили храм. «Придивись і прислухайсь!» — я почув, і... нема Вже нічого, й картина змінилася вмить. То не храм, але попелу купа сама, То не люд, а гаддя та гробацтво кишить.

1891