Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | В.Самійленко |
ДУМКА |
(На смерть Трохима Зіньківського) |
О, бідний, бідний краю мій! Як мало маєш ти надій; Але й вони одна по одній — все зникають. Твої найкращії сини Або живуть для чужини, Або як вірні, то не живши помирають. Нема добра з дітей твоїх: Дарма благі заміри їх, Бо наче фатум злий нависнув над тобою. І тих, хто вірним був би ввік, Він наче загодя прирік На скору смерть без боротьби, без бою, Щоб не лишився ні один, Хто б захотів твоїх руїн, Хто б захотів тебе з занепаду підняти; Хто б щиру працю положив, Не боячися ворогів І не ждучи за подвіг благородний плати!.. Ох! Не багацько тих у нас, В кого святий огонь не згас І в серці жевріє незрадливе кохання! Чи вже ж і той огонь горить, Щоб тільки блиснути на мить І освітить собі хвилину погасання?! І смерть бере в нас силоміць Їх щирість думки й серця міць; І, замість подвигів, — їх доля — домовина!.. А ми, вже поховавши їх Та придивившись до живих, Дізнаємо, кого втеряла Україна!!! |
2 липня 1891 |