| ЦВІРКУНИ |
|
На передмісті яр. Вечірня аквареля. Як повен яр — мелодія звучить: То пробують на флейту цвіркуни Рапсодію веселу — Тюр-р... тюр-р... Цюркочуть, Немов цюрком біжить де молоко в дійницю. І тихий, тихий вечір. Ще сизі хмари де-не-де В розкриті пащі, Як кашалоти чи велетенські риби, Хапають зеленаве небо Безшумно, Там, де сонце заснуло. А з другого — вже місяць застидався. Підводить червоне (ой, який сором!) обличчя, Немов попався на любовнім вчинку. — Ти з ким же там? — А він поглянув і сховався, Закрившись хмарним рукавом, Як пастушок. Цюркуе молоко в дійницю яру, І сниться, Що то передосінній гул (В полях гуляє серпень). Та в ліхтарях завод ображений заснув, Що його шепоту не чути зовсім, Хоч видко — пара йде в обійми з ліхтарем, Як сива осінь. Цвіркун, що поблизу мене, І в думку не бере: Співа собі, сигналізуючи, як іскра радіо, Що вже дзижчить там у світи. Її далекий вереск з темноти Залізні кидає зі злості обручі На цементовий піл, Що приліта до мого вуха З радіостанції: Вона стирчить, Як дві голоблі на горі. А він (цвіркун) телеграфує: Тюр-р... Тюр-р... Тюр... тюр... Тюр-р... І так далі. А вечір тихий задрімав У ковдрі сизих хмар. Лишень глибокий яр Дзвенить у цвіркунах. Пролинув м’який птах: Сова. І тихо на чебрець Склонилась голова, Щоб мир заснув, Як тоне в сонній мряці Цвіркуній гул. |