| НЕ БАЙДУЖІ МЕНІ |
|
Досить мені подивитись на тебе, робітнику блідий з друкарні, Жінко з очима сарни, деревино зелена, На тебе, істото жива — будь ти кінь чи комар,— І образ кожного з вас зробив у мізку моїм якусь зміну, Якусь невеличкую дряповину зоставив на все життя. Я схопив тебе, як фотографічна пластинка, Яку не спішать проявляти. Ти для мене з того часу вже не байдужим став, З тієї хвилини кожне з вас, всі ви — мої, Частина мене, моєї душі — Багатство моє. Коли ти в горі будеш, я відчую тепер його, Відчую ту зміну з тобою, На твоєму обличчі побачу — і серцем своїм відгукнусь, Коли вигляд твій мене якось вразив, зустрічна людино, Видно, бачив тебе через предків моїх я тисячу літ назад не такою Чи то, правда, три дні назад у сні. Ти мені не байдужий, бухгалтере з обличчям аскета, Я пам’ятаю тебе не таким. Коли гілку, що коливалась весною, опахалом зеленим відбито, Я болію за неї, як і за відбитою осколком гранати рукою солдата, Я їх знаю обох, я їх бачив колись не такими. Ти, жінко, посивіла — ця сивина у моїй душі. Я не можу бути байдужим до вас, бо з тієї хвилини ви в мені існуєте, коли частка душі моєї забриніла від ваших етерних хвиль і вдарилась в око моє, чи в ухо, чи в нерв. Ви на світ народились і стали існувати, як я вас побачив, А доти вас не було — я не знав вас. |