| * * * |
|
Косивши дядько на узліссі жито, Об жовтий череп косу зазубив... Кого й за віщо тут було забито, Хто і для кого вік свій загубив, Йому байдуже... Тут, на місці бою, Таке дорідне жито та густе; А що на гній хтось жертвував собою, – Пусте... Косар схиливсь над річчю дорогою – Косою срібною, що череп пощербив, І, череп той відкинувши ногою, – Порозкидало вас! – проговорив. |
| 1927 |