| * * * |
|
Туман стіною. Часом загуде Лютіше вітер, змиє коням гриви, – Тоді кільце намітиться руде Там, де пурнуло сонце в морок сивий... І знову мжичить. Важчає сіряк, У сон схиляє голову відлога... Та коні під горбок не йдуть ніяк, – Така важка, така грузька дорога! Злізаю з воза і одним плечем Допомагаю коням з півгодини... Не розбереш, що по виду тече: Гарячий піт чи дощові краплини... Таке безлюддя! Скільки не гукай, – Лиш під ногами стогне мокра глина... А що, як справді вся вона така – Закохана в електрику країна? |
| 1927 |