Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка    Є.Плужник
* * *
І вийшов на поле, а поле – мертве...
Тільки на обрії трьохрукий млин...
Від серця б щирого слова віддерти –
Такий натомлений!
Один!
Один...

І впав навколішки, і плакав ревно...
І чув, як лагідно ростуть жита...
І болем спокою себе упевнив:
Криваво зрошена, зросте мета!

– О часе велетнів! Прости утому
Мені, найменшому з твоїх синів!
І, невідомому в світах нікому,
Мені день радісний яснів...
Яснів...

– Дозволь, натомлений край поля згину!
І на обніжкові простерся ниць.
І ніби поле все житами: – Сину,
І біль натомлених — майбутня міць!
1926