Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка    Є.Плужник
* * *
Плакала вона... Натомлену спину
День ховав за дахами дач.
А я з усіх фраз пам’ятав єдину:
– Годі, не плач.

Годі? Не плач? Як це дико, їй-богу!
Ой, яке мертве усе в словах!
Взяти б серце своє – й об підлогу!
– Ах!

Скрикнула б раптом. В одну хвилину
Бачила б верстви моїх шляхів...
Горбив день натомлену спину
Над горбами дахів.
1926